Історія Олени Собко і її сім’ї із Енергодара

Ми продовжуємо писати історії про переселенців, які після повномасштабного вторгнення приїхали у Канівську громаду. Раніше ми писали про сім’ї переселенок Жанни Русакової із Запоріжжя і Оксани Щербатої із Херсонщини. Сім’я Собко приїхала у Канів у серпні 2022 року із Енергодара, де знаходиться Запорізька атомна електростанція. На станції Олена Собко і її чоловік пропрацювали більшу частину свого трудового стажу. У сім’ї Собко троє дітей шкільного віку. Наразі усі вони вчаться у канівській школі №6. Недавно знайомі Олени сказали їй, що на Хмельницькій атомній станції у Нетішині є вільні вакансії. У Олени і її чоловіка з’явилася можливість повернутися на роботу, яку вони добре знають. Проте сім’я Собко вирішила залишитися у Каневі. Про життя в окупації у Енергодарі, переїзд у Канів і створення тут невеликого власного виробництва натуральної косметики розповідає Олена Собко.

- Енергодар був окупований 3 березня 2022 року. До цього ворог декілька разів намагався зайти у місто, але йому заважали люди, які проти танків ставали живим щитом. У російських військ був наказ будь-якою ціною захопити станцію. Вночі з 2 на 3 березня за підтримки танків ворог захопив станцію. При захопленні загинули хлопці, які охороняли станцію. Окупаційна влада одразу встановила нові порядки – заборонила працівникам приносити на роботу смартфони з камерами. Керівництво нас попередило, що працівників, які писатимуть дописи у соціальних мережах, будуть катувати. Потім окупанти обмежили працівникам доступ до Інтернету, дозволили користуватися, тільки кнопковими телефонами, щоб не можна було фотографувати військову техніку. Коли працівники після роботи йшли додому, окупанти влаштовували провокації із стріляниною – стріляли начебто по дронам. Було таке, що через стрілянину, нас не випускали з прохідної. Заборонили ходити у їдальню. Панувала атмосфера страху і відчаю. Я казала чоловіку, що треба виїжджати. Батько і мати чоловіка доглядали своїх батьків: прадіда – 94 роки і прабабку – 87 років. Певний час – це стримувало виїзд нашої сім’ї. Олена Собко в лабораторії у Каневі, 2023 рік. Фото «Особистості Канева».

Ще до війни, працюючи лаборанткою, я одночасно займалася виробництвом косметики. Це було моє хобі. Почала з виробництва мила і потім розширювала асортимент. Просувала косметику шляхом «сарафанного радіо» – подруги почали рекомендувати мою продукцію своїм знайомим. Одна знайома дівчина замовила мило, іншій знайомій я подарила шампунь. З початком вторгнення російська армія заблоковувала автосполучення. Відповідно магазини Енергодара швидко спорожніли, перестала працювати «Нова Пошта». Вислати косметику замовникам із інших областей я не могла. Проблему з браком товарів узялися розв’язувати спритні перевізники. Вони привозили з підконтрольної Україні території товар і перепродавали його місцевим людям дуже дорого. Для виготовлення косметики мені потрібні були натуральні матеріали. Я замовила невелику партію необхідних компонентів і за її доставку перевізники з мене взяли півтори тисячі гривень. «Нова Пошта» взяла б з мене приблизно 100 гривень. Отак заробляли перевізники. У банкоматах швидко закінчилася готівка. Люди стояли увесь день у черзі, щоб купити хлібину. Пам’ятаю, як під час продовольчої скрути, чоловік приніс додому куплені у магазині 10 плиток шоколаду – більше там нічого не було.

Окупанти дедалі нахабнішали : почали обстрілювати місто – я з дітьми не могли вийти з під’їзду. У липні російська армія щоночі почала обстрілювати «градом» розташований неподалік Нікополь. Протягом двох місяців жахливих обстрілів наша сім’я не спала. Далі це терпіти не було сили і ми рішили виїжджати. Виїжджати було важко – тисячі авто стояли, чекаючи своєї черги, а окупанти пропускали не більш, як100 авто у день. Тому виїжджали ми, зважаючи на велику чергу, близько тижня. Окупанти ретельно дивилися планшети і смартфони. 11 людей їхали на трьох авто: наша сім’я, мої батьки і родина сестри. На той час виїхати можна було, тільки власним транспортом, тому що автобусів «Червоного Хреста» уже не було.

24 серпня ми виїхали у Канів. Чому обрали саме це місто? Мене покликала у Канів подруга, з якою разом вчилися в інституті у Севастополі. З подругою ми не бачилися 15 років. Вона постійно писала мені, цікавилася ситуацією у Енергодарі. Подруга тимчасово поселила нас у своєму будинку в селі Ліпляве неподалік Канева. Ми жили і шукали у Каневі житло. Знайти його було важко. Ціни на житло у Каневі високі. За браком житла сестра з чоловіком і їх двоє дітей змушені були уїхати до рідні на Дніпропетровщину. Чоловік пішов у тероборону і одночасно працював таксистом. Одного разу він підвозив жінку. Дорогою вони спілкувалися і з’ясувалося, що у жінки є вільне житло у Каневі. Так ми знайшли квартиру, у якій живемо зараз. Вона неподалік школи №6 . У цю школу пішли вчитися два сини і донька. Зимою у Каневі відключали світло. Випадково в Інтернеті прочитала про програму з написання бізнесової ідеї для переселенців. Окрім, теоретичної частини, програма включала в себе розділ, як практично втілити ідею. Програма мене зацікавила, я зареєструвалася на сайті і забула про це. Через два місяці мені подзвонив менеджер програми, нагадав про реєстрацію і запропонував пройти двотижневий онлайн - курс по створенню бізнес-плану. Я пройшла цей цікавий курс, до якого були залучені учасники різних професій. Це був гарний досвід. Проте я не захистила свій бізнес-план – у мене не було ноутбуку, щоб зробити презентацію.

Я узнала про організований Благодійним фондом «МХП-Громаді» конкурс бізнес-ідей «Роби своє». Мабуть, це був чи не єдиний конкурс, де його організатори не вимагали від учасників бути підприємцем. Мені – це підходило. Зважаючи на досвід свого попереднього конкурсу, я купила ноутбук і зареєструвалася. Підсумки конкурсу організатори двічі переносили – я за цим слідкувала, хвилювалася, шукаючи своє прізвище серед переможців. Нарешті знайшла себе у списку. Лабораторія у Каневі. Фото з архіву Олени Собко.

Отримала максимальну суму гранту – 100 тисяч гривень. На ці гроші купила обладнання для виготовлення косметики. Основні коштовні вузли обладнання: водяна баня, стерилізатор, гомогенізатор, мішалка і дозатор. Обладнання дозволяє за однаковий час виготовити більший об’єм кремів, суспензій, гелів та іншої косметики, ніж вручну. Косметика виготовляється з натуральної сировини без використання консервантів та інших хімічних шкідливих речовин. У зв’язку з цим, моя косметика має значно менший термін зберігання у порівнянні з тією, що насичена хімічними сполуками продається у магазинах. Купені на грантові гроші гомогенізатор, мішалка, дозатор. Фото «Особистості Канева».

Реалізовувати косметики планую у соціальних мережах і інтернет - магазині, який ще треба створити. Треба зробити сертифікацію усієї продукції – це підвищить рівень довіри споживачів косметики. Я виконала умови конкурсу і створила одне робоче місце: після покупки обладнання зареєструвалася, як фізична особа – підприємниця. До речі, коли у школі узнали, що я виготовляю косметику, то вчителька дочки запропонувала мені провести майстер-клас із миловаріння. Я провела у декількох класах майстер-класи, щоб діти знали, як можна зробити у домашніх умовах мило з природних компонентів і свічку з вощини. З 1 вересня цього року наша сім’я, на жаль, підпала під відповідну постанову Уряду, якою скасовані виплати для переселенців. Раніше ми жили за ці гроші. Тепер одна надія на мій бізнес. Проте у нього ще треба вкладати гроші: купляти сировину, тару і упаковку. До обіду я знаходжусь у лабораторії, а потім йду у школу зустрічати сина-першокласника. Сподіваюся, що за півроку реалізую свій бізнес-план. Після того, як Україна буде звільнена від російських окупантів, плануємо повернутися додому. Назаренко Роман.