«Острівець Європи»

Саме так можна назвати створений волонтерками у Каневі з перших днів російського вторгнення дитячий простір «Халабуда», куди батьки почали приводити своїх дітей, щоб відволікти їх від війни та з захопленням провести час. Сьогодні під час війни з Росією Європа асоціюється в українців із найбільш сучасними технологіями у різних сферах. Як реалізувати права дітей у Канівській громаді державна дошкільна освіта, якої працює ще за радянською моделлю і повільно трансформується у європейську?

Мистецько-пізнавальний проєкт «Світ ловив мене, та не спіймав» на честь 300-річчя з дня народження Г. Сковороди. Дарина Савінова, танцювальний майданчик «шайба», серпень 2022 року. Ідея створити дитячий простір виникла у Дарини Савінової, яка про це написала пост у «Facebook». Дарина виросла у Каневі, закінчила тут школу і як це часто буває з місцевою талановитою молоддю поїхала вчитися у Київ. Вивчилася на вчительку-логопеда, працювала у столиці. Можливо, працювала б і досі, якби не повномасштабне вторгнення Росії, яке змусило Дарину повернутися у Канів. На пост Дарини першими відгукнулися Мирослава Чабан і її колишня учениця Анастасія Колісниченко, а потім приєдналися інші волонтерки та небайдужі жителі міста, які поділилися з дітьми книжками, фломастерами і різними іграшками.

"Насправді, діти мені більше допомагали пережити нервову напругу, ніж я їм", - згадує Мирослава, яка перші три місяці займалася у просторі з дітьми. Мирослава працює вчителем математики у школі і свій робочий розклад корегувала, щоб потрапити до дітей у першу половину дня. Бажання займатися з дітьми у просторі пояснює своїм внеском у перемогу в війні. Волонтерка Леся Шульга домовилася з власниками салону краси, щоб вони надали підвальне приміщення під дитячий простір. Приміщення слугувало своєрідним укриттям під час тривоги і заняття з дітьми не переривалися. Це був період, коли приїжджим із постраждалих від війни регіонів дітям не було куди йти. Тому, батьки довірили своїх дітей волонтеркам, а ті їх розважали, коли треба підгодовували сухою їжею і водили в туалет. Мирослава зізнається, що не дуже вірила у подальший розвиток спільної волонтерської ініціативи - думала, що з часом діти поїдуть із батьками в інші українські міста або Європу і на цьому все завершиться. Проте після трьох місяців стало зрозуміло, що волонтерська ініціатива трансформується у дитячий центр розвитку: місцева влада надала волонтеркам інше просторе приміщення у дитячій школі мистецтв по вулиці Героїв Дніпра 35.

На новому місці колектив «Халабуди» почав працювати на комерційній основі. "Різниця між дитячим центром розвитку і фондом у тому,- розповідає Дарина, - що у фонді займаються з дітьми безкоштовно, а центр – бере за це гроші". З самого початку волонтерки хотіли, щоб «Халабуда» була фондом, у якому діти з небагатих сімей та приїжджі із постраждалих від війни регіонів, могли б безкоштовно займатися. Для цього були всі підстави – більш, як половина дітей, які приходили у «Халабуду» перші місяці були із постраждалих від війни регіонів. Проте для такої схеми треба було б, щоб підприємці, батьки з заможних сімей або благодійники фінансово підтримували дітей із небагатих сімей. Тоді волонтери за свою роботу отримували б гроші. Одна підприємиця деякий час приносила білизну у «Халабуду» і цим допомагала батькам, які не завжди могли купити одяг своїм дітям. З 10% дітей із небагатих сімей «халабудівці» займаються безкоштовно. Проте фонд – це ідилія і на його створення у колективу «Халабуди» не вистачило ресурсів. Щодо садку, то у ньому має бути своя кухня, організовані денний сон і прогулянки. Діти перебувають у центрі з 10 до 14 години, тому влаштувати їм прогулянки і сон немає можливості. Дарина сподівається, що колись у них буде двоповерховий будинок із подвір’ям і «острівець Європи» перетвориться на великий сучасний повноцінний заклад.

Дарина, Мирослава і Анастасія. Фото з архіву Мирослави.

Після закінчення інституту Дарина недовго пропрацювала у двох державних школах-інтернатах для глухих дітей (логопедичний клас) і дітей із порушеннями інтелектуального розвитку. Потім працювала в приватних садочках, а згодом була поїздка в Індію, де протягом півроку Дарина організовувала роботу міжнародного центру за методикою Монтессорі. Досвід роботи в державних і приватних дошкільних закладах допоміг зрозуміти Дарині їх найбільш слабкі сторони і інновації. Певно, що «Халабуда» увібрала в себе кращі методики світової і вітчизняної дошкільної освіти. Тут користуються принципами популярного у світі методу італійської педагогині Марії Монтессорі. Немає потреби розповідати детально про цей метод, проте якщо коротко передати його суть, то це – вільний розвиток дитини і повага до її особистості. Тут доречно згадати Конвенцію ООН про права дитини і особливо перший пункт 12 статті: «Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю». У своїй роботі з дітьми Марія Монтессорі використовувала природні матеріали. Відповідно і дітей в «Халабуді» привчають, щоб вони працювали з деревом та іншими природними матеріалами і не використовували пластик. До речі, назва центру означає місце, де діти під час ігор використовують для створення халабудки найпростіші підручні матеріали. Від нової державної освітньої програми «Впевнений старт» «халабудівці» взяли собі вправу «Ранкове коло», із якої починається кожний ранок. Діти з дорослими сидять у колі — це свідчить про рівність усіх учасників зустрічі, виконують вправи на розвиток координації, уваги, розповідають про свої інтереси - вчаться формулювати та висловлювати думки.

"Ранкове коло".

У центрі панує довірлива атмосфера, за якої дитина максимально реалізує свої інтелектуальні здібності. Для цього більшість вправ тут проходить у грайливій формі. Колектив відмовився від авторитарної ролі вихователя, «який завжди правий», сюсюкання з дітьми та інших пережитків радянської дошкільної освіти. Довірлива атмосфера, демократія в усьому, відсутність примусу з боку дорослих, широке використання ігор – основні засади, на яких ґрунтується школа вільного виховання «Самерхіл» заснована у 1921 році англійським педагогом Олександром Ніллом. На цю школу і її засновника орієнтувалася Дарина, плануючи роботу центру. У своїй праці ««Самерхіл» - виховання свободою» О. Нілл пише: «З досвіду я знаю, що виховані на засадах саморозвитку та свободи діти, ніколи не стануть ненавидіти євреїв чи негрів, не битимуть своїх дітей…» До речі, спеціалісти ООН високо оцінили школу «Самерхіл» і навіть визнали її лікувальний вплив на дітей. Чого точно немає в «Халабуді», так це методів із програми "Дитина", за якою навчаються всі державні заклади дошкільної освіти. Дарина, вважає, цю програму застарілою.

Демократія-демократією, але в школу підуть усі і педагоги розуміють, що дати право вибору дітям готуватися до неї чи ні, вони не можуть. Підготовка до школи є обов’язковою. У центрі багато дітей віком 5-6 років і їх готують до школи за робочими зошитами Василя Федієнка, відомого видавця, автора посібників із англійської, української читанки, каліграфії, математики. На думку Дарини, підготовити дітей до школи, щоб вони вміли писати, рахувати тощо – це важливо, але не головне. Головне, щоб дитина могла спілкуватися і слухати вчителя. В час Інтернету діти розосереджені, не можуть сконцентрувати свою увагу, задати питання – і як наслідок перваки у школі не здатні логічно сформулювати вчителю речення. У дитини можуть виникнути побутові проблеми і вона не зможе про них розповісти вчителю. Звідси, якщо дитина у дошкільному періоді не навчилася спілкуватися, вона не зможе і навчатися. І навпаки, якщо дитина з гарними комунікаційними навичками недоотримала щось із навчального плану у дошкільному періоді, вона зможе це надолужити у школі. Для підтвердження, що ця методика актуальна, Дарина наводить приклад шестирічного хлопчика у, якого, скоріше за все, синдром дефіциту уваги. Дитині важко сконцентруватися, задати питання, у неї низькі комунікаційні навички. Проте хлопчик сильно підготовлений до школи, з розвиненою пам’яттю, гарно рахує, малює, пише. Мама розуміє, що у школі хлопчик може замкнутися в собі, і тоді йому буде важко. Вчителю потрібно буде багато часу, щоб зрозуміти внутрішній світ цієї дитини. Тому зараз психолог займається із цим хлопчиком, а вихователі його частіше залучають до ігор.

Сюжет телеканалу «Вікка» про організований «халабудівцями» перший захід просто неба.

Не секрет, що ідеологічна складова у вихованні – це одне з головних завдань держави. Під час сьогоднішньої війни з Росією дуже важливо прищепити дитині любов до національної культури. Дарина упевнена, що якби стіни дитячих садків були розписані у стилі художниці Марії Приймаченко, то це підсвідомо впливало б на внутрішній світ дітей, викликаючи у них інтерес до української культури. Тобто, дітям через зорове сприйняття можна прищепити потяг до мистецтва. Коли дитина трохи подорослішає, у неї з’явиться бажання прочитати біографію Приймаченко та узнати більше про творчість цієї народної художниці. У «Халабуді» вихователі придумали для дітей проводити тижні країн, розповідаючи про видатних людей у різних сферах мистецтв. Під час тижня Мексики діти разом із вихователями намалювали автопортрет художниці Фріди Кало.

Унаслідок російського повномасштабного вторгнення велика кількість українців вимушено залишили свої домівки. За інформацією дитячого фонду ООН («ЮНІСЕФ»), станом на листопад 2022 року таких українців було понад 14 мільйонів. Серед них 6,5 мільйонів є внутрішньо переміщеними особами, включно з 1,2 мільйонами дітей. Найбільша кількість переміщених людей нині проживає у Західній та Центральній Україні. Це переважно жінки та діти. Для розуміння масштабу міграційної проблеми, яка виникла в Україні після 24 лютого 2022 року наведемо статистику регіональних штабів Державної служби з надзвичайних ситуацій щодо кількості дітей внутрішньо переміщених осіб станом на червень 2016 року. Тоді було зафіксовано близько 169 тисяч дітей, які виїхали із зони бойових дій на підконтрольну Україні територію. Інтернет-видання «Освіторія Медіа» у доступній формі висвітлює інновації в освіті і вихованні. Видання опублікувало для освітян інфографіку, яка містить цікаву інформацію про внутрішньо переміщених осіб: скільки їх виїхали в різні області і планують повернутися додому, демографія та ін. Згідно опитувань Міжнародної організації з міграції, на які спираються журналісти в інфографіці, серед внутрішньо переміщених осіб 38% - це діти 5-17 років, 14% - 1-5 років і 4% - немовлята. Дорослі і особливо діти, які постраждали унаслідок воєнних дій потребують психологічної підтримки. Деякі внутрішньо переміщені особи вважають, що їх ніхто не зрозуміє, відокремлюючи себе від місцевих – це поглиблює проблему. Деяким дітям важко адаптуватися до нового місця, вони сумують за своїм домом та старими друзями. Перешкодою для інтеграції цих дітей у нове середовище є брак місць, де б вони могли цікаво провести час. Окрім психологічної адаптації, діти потребують культурного розвитку, якісної освіти та інших інтелектуальних благ. Більш чітко основні потреби дітей визначені в Конвенції ООН про права дитини. Мета цієї міжнародної угоди про дитинство, яку Україна затвердила в 1991 році - поліпшити життя дітей у всьому світі. У Канівській міській територіальній громаді на Черкащині до повномасштабного вторгнення Росії проживало близько 27 тисяч людей. За останніми даними Черкаської районної військової адміністрації, у самому Каневі офіційно зареєстровано близько 4 200 людей, які виїхали із постраждалих від війни регіонів після вторгнення.

Дитячий фонд ООН «ЮНІСЕФ» відкрив своє Представництво в Києві у 1997 році. За цей час Фонд надав Уряду України допомогу на загальну суму 130 мільйонів доларів США – реалізація програм у галузі охорони здоров’я, води і санітарії, освіті та захисту прав дітей. «ЮНІСЕФ» у своїй діяльності відстоює права і добробут кожної дитини. Спільно з партнерами «ЮНІСЕФ» працює у 190 країнах і територіях, щоб реалізувати це зобов'язання. Волонтерам для роботи з дорослими та дітьми, вчителям для викладання, батькам для ігор та навчання дітей спеціалісти «ЮНІСЕФ» створили спеціальний каталог корисних матеріалів. У ньому є розділ, який містить матеріали про важливі під час війни заходи з безпеки, про правильне харчування та підтримку фізичного і психологічного здоров’я дітей усіх вікових груп. Наприклад, для адаптації дітей у садочку, мінімізації тривожності, психологиня Світлана Ройз пропонує перелік ігрових вправ, які треба зробити, розмальовуючи фігурки з паперу, створити з нього цікаві витвори у жанрі оригамі тощо. У квітні 2021 року Канів став кандидатом світової ініціативи «ЮНІСЕФ» «Громада, дружня для дітей та молоді». Відповідне рішення було ухвалено Канівською міською радою. Ініціатива «Громада, дружня до дітей та молоді» - це глобальний рух, який впроваджується «ЮНІСЕФ» з 1996 року у 38 країнах світу і вже охопив більш, як 3000 муніципальних округів. Сьогодні ініціативою «Громада, дружня до дітей та молоді» охоплено понад 30 мільйонів дітей. У найменшому з муніципалітетів, що беруть участь у русі, мешкають 337 осіб (Бене-Ларіо, Італія), а населення найбільшого становить 12 мільйонів осіб (Сан-Паулу, Бразилія). Під час запуску ініціативи в Україні у 2018 році понад 170 міст та об’єднаних територіальних громад заявили про своє бажання взяти участь у ній. Проте для подальшої спільної із «ЮНІСЕФ» роботи над покращенням міст і громад для дітей та молоді було відібрано менше чверті громад. Канів увійшов до цього переліку. Втілення у громадах ініціативи «Громада, дружня до дітей та молоді» тісно пов’язано з реалізацією Конвенції ООН про права дитини і допомагає досягати Цілей Сталого Розвитку на місцевому рівні. Ініціатива сприяє комплексному забезпеченню інтересів дітей і молоді завдяки координації зусиль місцевої влади, громадянського суспільства та бізнесу. Що отримує громада від ініціативи? По-перше, можливість позиціонувати себе як місце, де поважають права дітей та молоді. По-друге, у тісній співпраці з «ЮНІСЕФ» у громади з’являється реальна перспектива отримати інвестиції, долучившись до великої мережі всесвітньої взаємодопомоги, до якої входять муніципалітети з інших країн. Наприклад, місто Ромни скористалося цією можливістю. Голландське місто Влардінген — партнер Ромен. Голландські волонтери у себе в місті провели акцію зі збирання коштів для Роменського центру соціальної реабілітації дітей з особливими потребами. На зібрані кошти близько 15 тисяч євро місто придбало реабілітаційне обладнання для центру. Наступний крок Канева – це отримати статус «Громада, дружня до дітей та молоді». Для отримання відповідного статусу кандидати повинні пройти певні процедури, які регламентовані загальносвітовою методологією «ЮНІСЕФ». Основними документами цієї методології є План дій із впровадження ініціативи у Канівській ОТГ на 2020-2022 роки та Аналітична доповідь «Про стан та забезпечення прав дітей та молоді у Канівській об’єднаній територіальній громаді». Для отримання статусу місто має успішно впровадити усі заходи, передбачені Планом дій із впровадження ініціативи, прозвітувати про виконання, а також успішно пройти зовнішній моніторинг спеціалістів «ЮНІСЕФ». Проте отримання статусу – не самоціль. Як написано у посібнику для реалізації ініціативи на місцевому рівні, створення дружньої до дітей та молоді громади — це не стільки результат, скільки процес практичних змін. Тобто, жителі громади мають відчути реальні зміни, викликані впровадженою ініціативою. Наприкінці 2022 року у рамках спільного проєкту «ЮНІСЕФ» та Асоціації міст України для постраждалих унаслідок воєнних дій дітей було закуплено 189 планшетів. Тобто, ініціатива «Громада, дружня до дітей та молоді» уже почала працювати на Канівську громаду, яка отримала першу невелику інвестицію. Проте, щоб жителі відчули реальні зміни і громада отримала великі інвестиції, у цьому напрямі ще треба багато працювати. У доповіді «Про стан та забезпечення прав дітей та молоді у Канівській об’єднаній територіальній громаді» написано, що усі заклади дошкільної освіти забезпечені кадрами. Утім, за браком фінансування ці заклади не можуть запросити на роботу інструктора з фізичного виховання, соціального педагога, інструктора з образотворчого мистецтва. Матеріал створено за підтримки проєкту «Накипіло. Освіта» та «DW Akademie» в Україні. Назаренко Роман